Консультація для батьків

«Звідки береться неслухняність?»

Кожен із батьків хотів би бачити свою дитину розумною, здоровою, ввічливою, слухняною, але не завжди це так буває. Дещо батьки змінити не можуть. Але є багато аспектів у поведінці малюка, які повністю віддзеркалюються «внесок» дорослих у їхнє виховання і формування. Дорослі навіть не завжди готові прийняти той факт, що самі сприйняти той факт, що самі сприяли формуванню тих рис, які найбільше їм не подобаються, дратують… особливо гостро батьки реагують на прояв неслухняності з боку дитини.

         Причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині дитячої психіки. Це тільки здається, що дитина «просто не слухається», а насправді причина значно глибша. І не треба шукати злий намір, звинувачувати погані гени, приклад інших тощо. Найбільш емоційно чутливі діти частіше бувають неслухняними. Вони такими стають під впливом життєвих навантажень, труднощів, реагуючи на них сильніше і швидше за стійкіших дітей. Неслухняних дітей прийнято звинувачувати, карати, критикувати, а їм необхідно допомогти! Але наголошую, що ми маємо на увазі доброзичливе спілкування дорослих з дитиною, бо в іншому випадку треба займатись вихованням батьків, дорослих … а тепер давайте розберемось у причинах неслухняності.

Психологи визначали чотири основні причини серйозних порушень поведінки дітей, своєрідні «корені неслухняності».

Психологічні корені неслухняності.

1.     Боротьба за увагу.

Якщо дитина не отримує достатньої кількості уваги, яка конче необхідна для нормального розвитку малюка, вона знаходить свій спосіб її одержати: неслухняність. Тоді батьки вимушені звернути на неї увагу. Задоволення від такої уваги мало, але хоч така є …

2.     Бажання помститися.

Діти часто ображаються на батьків і не завжди безпідставно … наприклад, батьки постійно з’ясовують стосунки, батьки більш уважні до молодшої дитини, дорослі часто розмовляють з дитиною роздратованим або владним тоном … дитині не комфортно. Сенс поганої поведінки: «Мені з вами погано, то хай і вам теж буде кепсько!»

3.     Боротьба за самоствердження.

Дітям дуже складно, коли батьки спілкуються з ними тільки к наказовій формі. Вони відповідають непокорою, упертістю, діями всупереч … сенс такої поведінки – показати, що дитина – особистість. І неважливо, що її рішення помилкове. Для дитини головне, що воно самостійне!

4.     Відсутність віри у власний успіх.

Накопичивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, дитина втрачає впевненість у своїх силах і можливостях. Особливо складно дитині, коли з боку рідних вона отримує не підтримку і допомогу, а насмішки і критику. У неї формується низька самооцінка, і вона вирішує: «Нема чого старатися, все одно у мене нічого не вийде». При цьому вона зовні показує, що їй байдуже: «Ну і нехай поганий …»

З’ясувати причину неслухняності і  поганої поведінки дитини дуже просто, варто лише уважніше прислухатися до власних почуттів. Коли дитина бореться за твою увагу – ти дратуєшся; намагається діяти проти волі батьків – ти починаєш сердитися. Якщо причина неслухняності – помста, то твоє почуття у відповідь – образа. Утворюється порочне коло – чим більше дорослий незадоволений, тим більше дитина впевнюється: її зусилля досягли мети!

Важливо зрозуміти, що часто ми самі провокуємо дітей на неслухняність …

Дев’ять заповідей батьківства

·        Не чекай, що твоя дитина стане такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати собою.

·        Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш.

·        Не зганяй на дитині свої образи, невдачі, злість.

·        Не принижуй!

·        Не стався до проблем дитини зверхньо. Краще допоможи, бо вона не має досвіду.

·        Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.

·        Люби свою дитину будь-якою, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

·        Пам’ятай: для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все, що міг.

·        Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш і не робиш.

Чарівні ключики: поради психолога.

1.     Ніколи не кажіть дитині, що вона погана, чи що ви її не любите. Краще сказати так: «Я все одно буду тебе любити, але твоя поведінка мені дуже не подобається (мені соромно за тебе …)».

2.     Не треба показувати дитині, що вам байдуже, чим вона займається. Бо малюк одразу ж почне перевіряти байдужість «на справжність». І, скоріше за все, перевірка буде полягати у здійсненні поганих вчинків. Дитина чекатиме, чи буде реакція. Краще замість показної байдужості налагодити дружні взаємини: «Я з тобою не згодна. Але я хочу допомогти, бо я тебе люблю. Коли буде потрібна моя допомога чи порада ти скажи».

3.     Занадто суворе виховання, що базується на принципах, не зрозумілих дитині, нагадують дресуру. Тоді діти можуть виконувати всі вимоги, коли батьки поруч, та ігнорувати заборони, коло їх поруч нема. Чи не краще сказати: «Зараз ти зробиш так, як я скажу, а ввечері ми поговоримо навіщо і чому?»

4.     Якщо батьки здувають пушинки з дітей, занадто їх балують, малюки зовсім не відчувають себе щасливішими. Скоріш навпаки – вони відчувають себе безпорадними й одинокими. «Спробуй зробити сам, а якщо не вийде, я тобі із задоволенням допомогу», - ось один із варіантів мудрого ставлення до сина чи доньки.

5.     Діти будь-якого віку потребують ласки. Вона допомагає їм відчувати себе потрібними, коханими, додає впевненості у своїх силах. Але пам’ятайте: бажання притаскатись у більшості випадків повинно все ж іти від дитини. Не нав’язуйте їй свою любов активно 0 це може відштовхнути її.

6.     Діти не завжди можуть оцінити зусилля дорослих, спрямовані на подальший розвиток (заняття музикою, мовами, танцями, малюванням ...). тому, заповнюючи їхній день корисними і потрібними заняттями, не забудьте залишити час і для особистих справ дітей.

7.     Не треба дитину заглиблювати у проблеми дорослих, не варто перевантажувати дитячу психіку своїми комплексами і страхами.

8.     Дорослі повинні показувати дітям, що їх радують гарні вчинки, а погані вчинки засмучують … але якщо дорослі в угоду своєму настрою сьогодні щось дозволяють, а завтра це саме забороняють, то дитина швидко зрозуміє одне: байдуже, що я роблю, головне – який настрій у батьків.

9.     Діти, які постійно чують, що у батьків на них нема часу, будуть шукати уваги чужих людей. Навіть якщо день розписаний по хвилинах, знайдіть півгодини на спілкування (тут якість важливіша за кількість). Посидьте біля ліжечка малюка, поговоріть із ним, розкажіть казку чи прочитайте книжку, поцікавтеся його проблемами…

10. Любов не купити за гроші. Батьки не повинні відчувати докорів сумління за те, що не можуть виконати усіх бажань дитини. Насправді, любов, ласка, повага, спільні ігри, прогулянки, мандрівки для дитини значно важливіші, ніж батьківський гаманець. І зовсім не гроші роблять дитину щасливою, а усвідомлення того, що вона для своїх мами і тата – най-найкраща!

 

Любіть своїх дітей, і вони вас теж любитимуть!